«Найважливіше, що я зрозумів, відбувши покарання, знати, що тебе хтось чекає, що є куди повернутися та що ти потрібен», – герой стрічки Богдан.
Історію підлітка Богдана, який відбував покарання у Прилуцькій виховній колонії, у середу, 19 вересня, мали нагоду побачити на великому екрані мешканці Івано-Франківська. Попри актуальну тему, аншлагу так і не відбулося.
Режисер документальної короткометражки “Небо над головами” Василь Возняк каже, що для нього найважливіше в цих презентаціях не сам перегляд фільму, але обговорення, яке обов’язково входить в програму прем’єри.
«Для мене результат успіху – це комунікація з публікою. Сам фільм короткий – триває 18 хвилин, а наші розмови бували й до півтори години», – каже автор.
Близько семи років він працює волонтером в Прилуцькій виховній колонії, навчається в УКУ та хоче допомагати саме тим, хто в силу різних обставини опинився на периферії життя.
«В фільмі, окрім самого героя та його життя в колонії, ми показуємо іншу сторону – його матір та сестру, які на нього чекають. Як на мене – це важливий момент, адже кожен в’язень потребує знати, що на його повернення чекають», – каже п. Возняк.
Світло гасне і на екрані ми бачимо чиєсь життя, яке починається так як і в кожного. Хлопчина-Богдан стикається з проблемами, переважно сімейного характеру, шукає розраду в друзях, в компанії, десь звертає не туди і в результаті отримує вирок в місці позбавлення волі.
Вже зі стрічки ми довідуємося, що в СІЗО, наслухавшись різних історій, перші думки які є в героя – думки про самогубство. Але спогади про матір та бажання бути для неї сильним змінюють позицію і хлопець вибирає життя.
«Оце ми їздимо з презентацією і часто люди питають одне і теж, але мало-хто розуміє чого це коштує. Інколи, щоби поділитися чимось потаємним, треба вийти, переступити через себе», – зізнається Богдан, який з етичних міркувань, до речі, прізвища так і не назвав.
Особисто для мене одним із ключових моментів стрічки стали останні слова вчителя виховної колонії. Розмірковуючи над долею тих, хто відбуває покарання, вона все ж вірить у світлий хепі-енд кожного із них.
«Суспільство повинне змінити свою думку, щодо цих людей. Щоби вони не вчинили – ніколи не можна забувати, що вони – такі ж люди, як і всі ми. Часто саме це несприйняття й провокує хлопців ставати рецидивістами», – каже педагог.
Загалом фільм змушує тебе задуматись, в якихось моментах поставити себе на місце героя і ось вже до кінця стрічки ти мимоволі забуваєш, що це – не художній фільм, а перед тобою ціла історія хлопця, який просто десь звернув не туди.
Сьогодні Богдан продовжує навчання вже в рідному місці. У нього є наречена, але на 1 вересня він все одно повертається в місце, яке його загартувало, тим самим стає для в’язнів тим добрим свідченням, що й вони можуть та повинні повертатися у світ, прагнучи бути Людиною.
Наш Господь Ісус Христос одного разу сказав: “Царство Боже є між вами” (Лк. 17:21). Це “Царство” і є тим Небом, якого християнин повинен прагнути “Всім серцем і всією душею” (пор. Мт. 22:37). Кожен з нас, мабуть, знає те відчуття, коли усвідомлює, що вчинив гріх. Часто в Божих очах ми, коли чином гріх, можемо бути також тими злочинцями. Однак Господь милосердний і в Таїнстві покаяння пробачає нам наші упадки, хоч якими великими вони б не були.
Уже з перших днів існування людини на землі, бачимо схильність людської природи до вибору зла. Біблійна оповідь про наших прабатьків Адама і Єву – це своєрідна перша модель учиненого правопорушення. «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевне вмреш» (Буття 2: 6). На мою думку, це був своєрідний закон, даний Богом людині, єдиний закон, єдина вимога, єдине правило. Це «дерево» було власністю Бога, бо Він – той Єдиний, Хто знає добро і зло. Тому гріхопадіння, в суто людському аспекті, — це злочин, правопорушення, а точніше — крадіжка. Бачимо, що людина не здатна вповні раціонально використовувати дар свободи вибору, вибираючи зло.
Сьогодні всім християнам потрібно згадати слова Христа: «У тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25:36), розважити та змінити свою думку і ставлення до тих людей, котрі спіткнулись і впали. Ні в якому разі не осуджувати, а простягнути руку допомоги і витягнути їх із безнадії, проявити до них прощення та милосердя. В цьому аспекті документальний фільм “Небо над головами” є прегарною нагодою усім нам задуматися – а як я бачу мого ближнього, котрий зараз відбуває покарання в місці позбавлення волі? Чи бачу я в ньому образ мого Господа? Чи, зустрівшись із ним, я, перш за все, ретельно заховаю свого гаманця, а може – щиро відкрию свої обійми, бо ж і я часто є тим злочинцем супроти мого Бога.
